Алекс Шепард у свої двадцять два роки має вигляд років на вісім старше, але для людини, що пройшла війну, це майже неминуче. Він із дитинства мріяв стати військовим, колекціонував моделі літаків і іншої техніки, якою була обставлена їх ізмальничка. Можливо, справа була в тому, що «звичайні» іграшки батько як кара регулярно замикав під замок у чалані. Незламними були тільки настінна колекція метеликів, що належить наймолодшому брату Marman, і іграшкова армія Алекса. Він, бувши дитиною, завжди позбувався батька, який вважав, що власні діти мають звертатися до нього «сер», а під час виховання приділяв перевагу казармінним методам і фізичній силі. Єдині близькі люди, яких по-справжньому любив Алекс, були мама та молодший брат (алло, доктор Фрейд?), але складні відносини між батьками тяжіли його, і, подорослішивши, він без коливань записувався на військову службу. Гра уникає будь-яких європейських алюзій, тому військовий конфлікт, у якому брав участь Алекс, не уточнюється. Цілком розумний крок. Homecoming показує війну не в геополітичному, а в психологічному контексті, оскільки до людей, які вподобали в її м'ясорубку, війна однаково безжальною, незалежно від часу, місця та прапора на формі. Сам конфлікт нам навряд чи покажуть (розпові що у формі флешбеків) — гра почнеться відразу після того, як пережив важкий поранений герой отримає тривожні новини з рідного Шепардс-Глен. А отже, потрібно їхати. Шкідлива в місті ситуація викликає гострі напади дежавію: порожні холодні вулиці, оповиті густим туманом. Зустрінена по дорозі жінка в сірому костюмі, що виявилася місцевимполотником, вітає Алекса з поверненням і заодно повідомляє, що його мама злегка не в собі. Тут гра дає випробувати перше серйозне нововведення — розгалужену систему діалогів. Убудована вона на манері будь-якого нескладного квесу: співрозмовнику можна задати кілька варіантів питань, серед яких будуть сюжетні та другорядні. Під час розмови з'ясовується, що Еллі, давня подруга Алекса, досі нікуди не виїжджає і хоче побачитися з ним.