Гарних дюймів від першої особи виходить не так уже й багато. Награвшись у FEARR і Doom 3 зайняти себе просто нічим. На роль едакою альтернативи або заміни претендує Prey. Гра оповідає про простий індичок на ім'я Томмі, досить сучасному, щоб не вірити в історії про японських богах і світ парфумів. З одного боку йому постійно начитає лекції про близькості з парфумами старий індиець — близький родич, з іншого — дівчина, проста та сучасна. Так би й жив не тужив кореянський мешканець США, якби несподівано не звалилися на землю прибульці — потягли і діда та Дідуся, та й самого хлопця прихопили. Цілі гри глобальні: врятувати дівчину, діда та якщо буде час ще й світ. Томмі швидко просікає фішку місцевих перетворень і кидається в нещадний бій. Якби не цікаві метаморфози з простотою, що відбуваються не території літальних аппартів захоплювачів, то гра вийшла б досить простою й банальною, але ці метаморфози все-таки є і вони виносять гру на абсолютно інший рівень геймплею. Тут ще додається трохи психології та міфів стародавніх корінних лататтях, якірошив старий шаман. Не обійшлося й без марних ідей і реалізації кошмарів розробників — монітори прикріплені до явно живих організмів, стіни мають детородні органи та інше, що сприймається далеко не однозначно. За великим рахунком, багато незрозумілих «находок» розробників, спірні елементи, моментами перегравання з простором та інше сильно віддаляє простого геймера від гри, роблячи її цікавою для вузького кола людей. Сюжет цікавий тільки до якоїсь конкретної миті, після чого починається рутина, що так підкорялася від низки інших ігор